На лист Асоціації міст України з вказаного питання Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України своїм листом від 23.12.2011 № 8/10-537-11 повідомило таке.

Основні умови для реалізації права громадян на приватизацію приміщень у гуртожитках визначено Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Однією з цих умов є законність реєстрації місця проживання та фактичне проживання у гуртожитку і понад п'ять років громадянина, якому було видано спеціальний ордер на вселення.

Закон не містить обмежень для приватизації додаткових житлових приміщень, отриманих громадянами під час проживання у гуртожитку.

Отже, якщо громадянин проживає у гуртожитку на підставі ордера виданого у 2007 році, отримання ним через кілька років ще одного ордеру на додаткове житлове приміщення у цьому ж гуртожитку не позбавляє його прав на приватизацію у 2012 році обох приміщень, в яких проживають він та члені його сім'ї.

19.01.2012

На лист Асоціації міст України з вказаного питання Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України своїм листом від 23.12.2011 № 8/10-537-11 повідомило таке.

На думку Міністерства, збереження терміну реєстрації (загальний п'ятирічний термін) з метою надання громадянинові права на приватизацію займаного ним жилого приміщення у гуртожитку можливе у разі, якщо за ініціативою власника гуртожитку громадянина було переселено з одного гуртожитку до іншого, що також належить цьому власнику.

19.01.2012

Частиною шостою статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що у разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання. Порядок та випадки проведення закритих засідань Законом не регламентується. В свою чергу, відповідно до частини чотирнадцятої статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» процедурні питання та порядок роботи сесії визначаються регламентом ради. Тому на нашу думку, правове регулювання порядку проведення закритих засідань ради віднесено Законом до компетенції ради і повинно передбачатися її регламенті.

Як показує практика, радами в їх регламентах переважно не встановлюються підстави проведення закритих засідань. Такі питання вирішуються радами за наявності відповідної ініціативи в індивідуальному порядку. Однією з можливих підстав таких засідань може бути необхідність збереження конфіденційності інформації.

Закриті засідання проводяться у звичайному порядку за такими винятками: 1) у залі засідань повинні знаходитися лише особи, які мають на це право; 2) фіксація закритого засідання не здійснюється, крім службової фіксації, що не містить змісту обговорення. На нашу думку, участь у роботі закритого засідання можуть брати крім депутатів відповідної ради та голови за рішенням ради й інші особи у разі необхідності.

Закритість засідання поширюється лише на саму процедуру прийняття рішень і не поширюється на самі рішення. Тобто прийняті рішення оприлюднюються у загальному порядку. Потрібно враховувати, що пунктом 2 частини першої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено обов’язок оприлюднювати всі нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних).

13.01.2012

Частина друга статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачає обов’язок оприлюднення в офіційних друкованих виданнях відповідних органів місцевого самоврядування відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік керівників органів місцевого самоврядування та їх заступників протягом 30 днів з дня їх подання.

Буквальне тлумачення вказаної норми дозволяє встановити, що її дія поширюється на сільських, селищних, міських голів та заступники сільських, селищних, міських з питань діяльності виконавчих органів ради, керівників департаментів, управлінь, відділів, що діють як окремі органи місцевого самоврядування із статусом юридичної особи, та їх заступники. Законодавство не відносить секретаря сільської, селищної, міської ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради до категорії заступників голови, тому підстав для оприлюднення їх декларації не вбачається.

На нашу думку, оприлюдненню підлягає вся декларація за винятком відомостей, які передбачені у пункті 7 Примітки до Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 20 ……… рік (додаток до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"). А саме відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, що зазначаються у позиціях 1 і 4, та щодо місцезнаходження об’єкта, що зазначаються у позиціях 2 та 23–34.

Відповідно до частини сьомої статі 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Тобто за наявності конфіденційної інформації у тексті документу, що підлягає оприлюдненню, відповідна частина інформації повинна бути прихована. Якщо це копія з оригіналу, то конфіденційна інформація повинна бути зафарбована в чорний колір. Якщо це електронний текст, то відповідна частина тексту замінюється на виділеним словосполученням «конфіденційна інформація», «інформація з обмеженим доступом» або іншим подібним. Для прикладу: пункт 1 «Петренко Петро Петрович, реєстраційний номер облікової картки платника податків /інформація з обмеженим доступом/»; пункт 2 «2. Місце проживання: /інформація з обмеженим доступом/». Не друкувати таких приміток не можна, оскільки особам, які ознайомлюються з документом повинно бути зрозуміло чому оприлюднені відомості є неповними.

Відповідно до положень абзацу шостого частини першої статті 1 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» офіційними друкованими виданнями органів місцевого самоврядування є видання, які спеціально видаються органами місцевого самоврядування (відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листки тощо) для інформування про свою діяльність. З огляду на те, що такі видання призначені для періодичного публічного поширення друкованої інформації, то такі видання є друкованим засобом масової інформації (частина друга статті 22 Закону України «Про інформацію», стаття 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Вказівка у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» на друкування як обов’язкову ознаку офіційного видання означає, що відповідна інформація повинна бути видана лише у друкованому, а не електронному засобі масової інформації.

Закон не вимагає щоб таке статус такого офіційного друкованого видання надавався виключно засобам масової інформації відповідного органу. Міська рада може визначити своїм рішенням будь-яке друковане ЗМІ друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення її рішень, рішень виконкому, оголошень, декларацій, проектів рішень тощо (офіційним друкованим виданням). Але важливо, щоб така газета реально розповсюджувалася на території відповідного міста. Традиційно такими газетами є газети районних рад та РДА. Але за їх відсутності це можуть бути й інші газети.

Строк, протягом якого необхідно здійснити оприлюднення, на нашу думку, повинен починати обраховуватися з дня, наступного за днем подання декларації до відповідного органу місцевого самоврядування.

28.03.2012

 

Послуга оплати користування ліфтом є складовою тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначений Порядком, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869. Цей порядок поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги (далі - виконавці), суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).

До переліку послуг належать і послуги з технічного обслуговування ліфтів та систем диспетчеризації, енергопостачання ліфтів. Відповідно до пункту 11 Порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, плата за користування ліфтом нараховується мешканцям усіх квартир (крім квартир першого поверху та нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку), що не мають
окремих виходів безпосередньо на сходові клітки).
Тобто спеціального перерахунку плати за користування ліфтами в залежності від поверховості не встановлено.

Варто зазначити, що мешканці платять не за користування ліфтом, а беруть участь у покритті витрат на утримання ліфтів - на їх технічне обслуговування та експлуатацію, на електроенергію, що використовується ліфтами. Така ж схема встановлена щодо всіх будівельних та інженерних конструкцій і систем будинку (система димовидалення та пожежогасіння, сміттєпровід, покрівля тощо).

Слід додати, що у разі ненадання послуг або надання їх не в повному обсязі, відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних, виконавець проводить перерахунок розміру плати.

Відповідно до положення абзацу першого частини першої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі Закон) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік зобов'язані подавати особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 Закону. Із вказаних норм можна встановити, що декларантами є:

депутати місцевих рад;

посадові особи місцевого самоврядування (сільський, селищний, міський голова, секретар сільської, селищної, міської ради, заступники сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючий справами (секретар) виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, головні бухгалтери, керівники відділів, управлінь, спеціалісти згідно з статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та розпорядженнями Кабінету Міністрів України);

посадові особи юридичних осіб публічного права, крім вже вказаних, які одержують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Службовці та робітники, що працюють в органах місцевого самоврядування, Законом не включено до кола декларантів.

Новацією Закону крім віднесення до декларантів депутатів місцевих рад є також віднесення до даної категорії посадові особи юридичних осіб публічного права.

Відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. У зв’язку з цим до юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету, крім органів місцевого самоврядування, відносяться комунальні заклади освіти, охорони здоров’я, культури тощо. Проблемним питанням реалізації цього положення є невизначеність терміну «посадова особа». Виглядає за доцільне використовувати його по аналогії із службою в органах місцевого самоврядування. Тобто відносити до посадових осіб, що мають право здійснювати юридично значимі дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин (керівників, їх заступників, бухгалтерів, лікарів, вихователів тощо) і не відносити до посадових осіб технічний персонал і робітників. Але це не знайшло свого відображення у профільному законодавстві.

28.03.2012

Відповідно до положення абзацу першого частини першої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» депутати місцевих рад зобов'язані подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за місцем роботи (служби). Місцем роботи фізичної особи як депутата місцевої ради є відповідна рада. І саме до ради він повинен подавати свою декларацію.

28.03.2012

Роз’яснення надано листом Мін’юсту від 05.04.2012 № 2242-0-33-12/6.1. 

Згідно з абзацом восьмим статті 2  Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон)    персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до статті 2 Закону базою персональних даних є іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних.

Так, будь-яка сукупність упорядкованих персональних даних про фізичних осіб, які ідентифіковані або можуть бути конкретно ідентифіковані, вважається базою персональних даних.

Зауважуємо, що чинним законодавством України не визначено видів баз персональних даних. Підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи-підприємці самостійно встановлюють, чи здійснюють вони діяльність, пов'язану зі створення баз персональних даних та обробки персональних даних у цих базах.

Відповідно до підпункту 3.3.1 пункту 3 Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.1997 № 1153, реєстрація документа - це фіксування факту створення або надходження документа шляхом проставляння на ньому умовного позначення - реєстраційного індексу з подальшим записом у реєстраційних формах необхідних відомостей про документ.

Обробкою персональних даних відповідно до статті 2 Закону є будь-яка дія або сукупність дій, здійснених повністю або частково в інформаційній (автоматизованій)  системі та/або  в картотеках персональних даних,  які пов'язані зі збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про фізичну особу.

З огляду на це ані ведення карткової форми, ані ведення журнальної форми реєстрації документів, в тому числі звернень громадян на підставі Законів України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації», не є діями з обробки персональних даних у базі персональних даних у сенсі статті 2 Закону.

 

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. Інформацією про фізичну особу (персональні дані) - є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. З огляду на вказане до конфіденційної інформації про фізичну особу відноситься й інформацію про її доходи. Відповідно до частин першої, другої статті 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційна інформація віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом.

Законом можуть бути встановлені винятки. Так відкритість інформації про доходи осіб, які займають виборні посади, передбачено пунктом 1 частини шостої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Але й у цьому разі це лише загальні річні цифри доходів, які не передбачають розкриття структури заробітної плати (оклад, надбавки, премії). В свою чергу інформація про доходи керівників комунальних підприємств, їх заступників законом не віднесена до відкритої.

Тому на звернення будь-якої третьої особи про надання інформації щодо розміру заробітної плати, премій, надбавок керівників комунальних підприємств, їх заступників повинно бути надано відмову, яка обґрунтовується конфіденційністю відповідної інформації (якщо не має згоди відповідної особи). У відповіді можна вказати, що умови оплати праці керівників, їх заступників комунальних підприємств визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств».

26.04.2012

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Частини перша, друга статті 50 Цивільного кодексу України передбачають, що будь-яка фізична особа з повною цивільною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Єдиною умовою реалізації цього права є його державна реєстрація. Тобто факт державної реєстрації фізичної особи як підприємця лише надає їй можливість реалізувати своє право, а не призводить до появи іншої особи: фізичної особи-підприємця. Іншими словами фізична особа-підприємець – це фізична особа, яка реалізує своє право на підприємницьку діяльність. Статтею 5 Закону України «Про оренду землі», статтею 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендарями можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, тобто фізичні особи.

З огляду на вказане при укладенні відповідних договорів для уникнення непорозумінь потрібно вказувати стороною договору фізичну особу. Але термін «фізична особа» використовувати не потрібно, потрібно вказувати лише її прізвище, ім’я, по-батькові (частина перша статті 28 Цивільного кодексу України). Про те, що фізична особа є підприємцем на момент укладення договору можна вказати у розділі, який містить додаткову інформацію про неї (адреса, засоби зв’язку тощо).

Якщо вже наявні договори, стороною яких визначено  фізичну особу-підприємця, це не є проблемою, оскільки як було вже вказано раніше вона діє як фізична особа і права і обов’язки виникають саме у неї.

Звертаємо увагу, що оренда земельних ділянок для комерційних та виробничих потреб як для будівництва так під існуючими будівлями не вимагає від фізичної особи обов’язкової наявності статусу підприємця. Підприємництвом буде їх використання власником за прямим призначенням, а наприклад здавання в оренду відповідної будівлі може й не бути таким. У абзаці другому частини першої статті 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачена вимога для фізичної особи зареєструватись суб'єктом підприємницької діяльності для можливості укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності. Однак ця норма фактично поширюється лише на момент укладення договору і не знайшла свого продовження як обов’язкова умова виконання договору.

Ні Цивільний кодекс України, ні стаття 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ні стаття 31 Закону України «Про оренду землі» не передбачають такої підстави припинення договору як державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця. Тому вказані договори зберігають свою чинність до їх припинення з інших причин або до розірвання за згодою сторін. Доцільність розривання договорів у такій ситуації повинна визначатися індивідуально.

25.05.2012