Пунктом 1-1 Порядку організації проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Указом Президента України від 25.01.2012 № 33/2012 із змінами внесеними Указом Президента України від 18.05.2012 № 333/2012 передбачено, що для цілей вказаного Порядку не вважається призначенням:

1)      призначення в порядку переведення особи на іншу посаду в межах одного і того ж органу місцевого самоврядування;

2)      призначення в порядку переведення на роботу з одного органу державної влади (державного органу) чи органу місцевого самоврядування до іншого.

Це означає, що у вказаних випадках спеціальна перевірка не проводиться.

На нашу думку під переведення на іншу посаду підпадає будь-яке призначення посадової особи місцевого самоврядування на іншу посаду у межах одного органу, а також призначення її на посаду в іншому органі державної влади (державному органі) чи органі місцевого самоврядування. Однак у кожному випадку потрібно зазначати як підставу для призначення статтю 32 Кодексу законів про працю України та отримувати згоду посадової особи на переведення.

23.05.2012

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» обмеження щодо роботи близьких осіб встановлені лише для тих близьких осіб між якими є безпосереднє підпорядкування. Абзац другий частини першої статті 1 вказаного Закону визначає безпосереднє підпорядкування як  відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням.

Нарахування заробітної плати є технічною роботою, яка здійснюється на підставі законодавства та розпоряджень міського голови. Відповідна особа не має повноважень на прийняття рішень, які б могли вплинути на близьку їй особу.

При вирішенні питання потрібно брати до уваги виняток встановлений пунктом 3 абзацу третього частини першої статті 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», який передбачає, що вказані обмеження не поширюються на осіб, які працюють у сільській місцевості, та гірських населених пунктах.

02.07.2012

У частині третій статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що заступник міського голови за посадою є членом виконавчого комітету ради. Положення частини сьомої статті 51 вказаного Закону поширює на осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і працюють в ньому на постійній основі, вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» для міського голови. Такі вимоги визначено у частині четвертій статті 12 вказаного Закону. Тобто заступник міського голови не може бути депутатом будь-якої ради. Крім того, у частині дев’ятій статті 51 вказаного Закону міститься пряма заборона входити до складу виконавчого комітету міської ради депутатам відповідної ради, крім секретаря ради.

Крім того, чинною редакцією Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено ні внесення міським головою окремої кандидатури на посаду заступника міського голови, ні затвердження міською радою такої окремої кандидатури. Як випливає з пункту 3 частини першої статті 26 та пункту 5 частини першої статті 42 зазначеного закону, призначення на посаду заступника міського голови відбувається лише в контексті утворення виконавчого комітету ради або в контексті внесення змін до складу цього органу.

У разі коли на посаду заступника міського голови затверджена особа, яка є депутатом відповідної міської ради, повноваження такого депутата міської ради припиняються достроково без прийняття рішення ради. Це положення передбачено пунктом 4 частини першої статті 5 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». У цьому випадку підставою дострокового припинення повноважень депутата міської ради буде рішення міської ради про затвердження відповідної особи на посаду заступника міського голови. Таке рішення міської ради доводиться до відома міської виборчої комісії секретарем ради і є підставою для початку виборів чи проведення заміщення депутата, який достроково припинив повноваження, відповідно до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

У разі коли особа, яка обіймає посаду заступника міського голови, стає депутатом відповідної міської ради припинення її повноважень як посадової особи місцевого самоврядування здійснюється міською радою відповідно до положень абзацу п’ятого частини першої статті 20, частини четвертої статті 12 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», частин сьомої та дев’ятої статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (за відсутності власної ініціативи такої особи).

23.02.2011

Відповідно до підпункту 2 пункту 3, абзацу шостого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» посадовим особам місцевого самоврядування повинна виплачуватися доплата за науковий ступінь кандидата наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 5 відсотків посадового окладу. Доплата за науковий ступінь виплачуються працівникам, якщо їх діяльність збігається за профілем з науковим ступенем.

Факт присвоєння наукового ступеню кандидата наук підтверджується дипломом. Обов’язок органу місцевого самоврядування змінити умови оплати праці виникає лише з дня коли до нього надійшла відповідна інформація посвідчена належним чином і не раніше. Тому на нашу думку встановлення такої доплати можливе не раніше отримання органом місцевого самоврядування відповідного диплому. У зв’язку з вказаним керівнику органу місцевого самоврядування  потрібно:

встановити відповідність діяльності працівника наявному науковому ступеню залежно від фактично виконуваних працівником обов'язків та видів робіт;

надати доручення відповідному структурному підрозділу про початок відповідних виплат.

02.07.2012

 

Відповідно до пункту «а» частини другої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Виконавчий комітет є організацією, що належить до комунальній власності. Належність до комунальної власності підтверджується тим, що виконком утворюється міською радою, яка є суб’єктом комунальної власності, тому всі створені нею підприємства, установи та організації належать до комунальної власності. Крім того матеріальну базу діяльності виконкому становить майно комунальної власності, яке закріплюється за ним радою на праві оперативного відання (частини перша, п’ята статті 16, частина перша статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

02.07.2012

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі Закон) забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів (далі алкогольні напої) у приміщеннях та на території навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, крім ресторанів, що знаходяться на території санаторіїв.

Будь-який навчальний заклад, заклад охорони здоров’я знаходиться на земельній ділянці, що надана йому в установленому порядку для здійснення своєї діяльності. Частину такої земельної ділянки зайнято будівлями відповідних закладів. Інша частина земельної ділянки,  на ній розміщуються споруди (спортивні та ігрові), малі архітектурні форми, доріжки, зелені насадження тощо, є територією закладу. Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України обов’язковою ознакою кожної земельної ділянки є її установлені межі. Такими межами можуть бути паркани, жива огорожа, стіни сторонніх будівель, інші межові знаки.

На нашу думку, вказана норма Закон поширює свою дію в просторі на земельні ділянки, надані навчальним закладам, закладам охорони здоров’я. За межами цих земельних ділянок заборона не діє.

Сільські, селищні та міські ради можуть заборонити або обмежити продаж пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових лише на час проведення масових заходів згідно з частиною третьою статті 15-3 Закону.

02.07.2012

Регламент – це внутрішній організаційно-правовий акт будь-якого колегіального органу, який регулює процедури підготовки питань, їх розгляду, оформлення та оприлюднення результатів розгляду, особливості діловодства, інші процедурні питання необхідні для забезпечення діяльності колегіального органу. Законами не передбачено правового регулювання регламенту виконавчого комітету, а також затвердження такого регламенту радою. Разом з тим забезпечення власної ефективної діяльності є найпершим завданням будь-якого органу і якщо інше не передбачене законодавством, то він повинен це робити самостійно. З огляду на вказане радимо затверджувати регламент та вносити зміни до нього рішеннями самого виконавчого комітету. При розробці регламенту радимо орієнтуватися на подібні документи затверджені іншими виконавчими комітетами, а також на регламент Кабінету Міністрів України.

Звертаємо увагу, що на практиці побутує думка про регламент як про правовстановлюючий документ відповідного органу. Але це не так. Правовий статус виконавчого комітету визначається Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами та певною мірою може доповнюватися рішеннями ради, що прийняті відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Регламент як і  правила внутрішнього трудового розпорядку, штатний розпис, положення про структурні підрозділи (за їх наявності), правила діловодства, посадові інструкції, положення про преміювання тощо є переважно документами внутрішнього використання.

06.08.2012

Це питання не найшло широкого відображення у законах. Повноваження членів виконавчого комітету витікають із їх самої суті членства у будь-якому колегіальному органі влади, що має повноваження самостійно приймати рішення (парламент, уряд, місцева рада, виконком сільської, селищної, міської ради тощо). Це перш за все право ухвального голосу при прийнятті рішень (частина шоста статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Оскільки іншого законами не передбачено, то інші повноваження можуть бути лише процедурними. Із вказаного основного повноваження логічно випливають такі процедурні повноваження як: внесення пропозицій на розгляд виконкому, участь у обговоренні на засіданні виконкому, доступ до необхідної інформації тощо. Такі повноваження повинні передбачатися у регламенті виконавчого комітету.

14.08.2012

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР, із наступними ратифікованими змінами до неї (далі Конвенція) та ратифікованими протоколами до неї містить права та свободи людини, що гарантуються кожному хто знаходиться під юрисдикцією Високих Договірних Сторін. Конвенція та ратифіковані протоколи до неї не містять положень, які б стосувалися органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 19, 32 Конвенції та ратифікованими протоколами до неї Європейський суд з прав людини створюється для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47. Відповідно до статті 34 Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

З огляду вказане вважаємо, що орган місцевого самоврядування не може бути суб’єктом звернення до Європейського суду з прав людини.

20.08.2012

На сьогодні правове регулювання цього питання законодавством на належному рівні не здійснено. Вимоги законодавства є суперечливими з огляду на вимоги земельного законодавства з одного боку та характер об’єктів благоустрою як цілісних комплексних об’єктів, а також тимчасовий допоміжний характер підприємницької діяльності на вказаних об’єктах (кіоски, палатки, лотки, атракціони тощо) з іншого боку.

На нашу думку із ситуації доцільно виходити наступним чином. Відповідно до статті 14 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством. Провадження підприємницької діяльності (надання послуг прокату атракціонів, вело-, електромобілів тощо) здійснюється на території об’єктів благоустрою (парки, площі, вулиці тощо). Дана діяльність має сезонний (тимчасовий) характер. Вона  створює сприятливі умови для життєдіяльності жителів міста і узгоджується з призначенням відповідного об’єкту благоустрою (відпочинок, харчування чи отримання інформації (для агітаційних палаток).

Відповідно до частини другої стаття 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи, організації. Відповідно до частини четвертої стаття 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» на території об'єкта благоустрою відповідно до затвердженої містобудівної документації можуть бути розташовані будівлі та споруди торговельного, соціально-культурного, спортивного та іншого призначення. Власники цих будівель та споруд зобов'язані забезпечити належне утримання наданої їм у встановленому порядку земельної ділянки, а також можуть на умовах договору, укладеного з балансоутримувачем, забезпечувати належне утримання іншої закріпленої за ними території (прилеглої території) та/або брати пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою.

На нашу думку для вирішення питання доцільно передбачити у правилах благоустрою порядок провадження підприємницької та агітаційної діяльності на об’єктах благоустрою. Необхідно визначити відповідні місця на території об’єктів благоустрою (передбачити межі території, яка може закріплюватися), види допустимої підприємницької діяльності на них та обсяги пайової участі (для комерційної діяльності). Передбачити оформлення відносин між суб’єктами підприємницької діяльності та балансоутримувачем шляхом укладення договору про закріплення за першими території (її частини) об’єкту благоустрою на певний час та їх зобов’язання брати пайову участь в утриманні об’єкту благоустрою. Доцільно передбачити можливість закріплення однієї і тієї ж території одночасно за кількома суб’єктами (наприклад для осіб, які здійснюють прокат). Якщо стоїть питання надходження до бюджету, то це питання можна вирішити через частку прибутку відповідного комунального підприємства-балансоутримувача, яка зараховується до бюджету міста або через оподаткування його прибутку.

Таким саме чином можна вирішувати питання і щодо кіосків, які легко знімаються.

Вказане дозволить оперативно та розумно вирішувати питання використання об’єктів благоустрою.

20.08.2012