Частина перша статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Частини третя, четверта статті 140 Конституції України визначають органами місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні, обласні ради.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

З огляду на вказане вважаємо, що державна реєстрація виконавчого комітету міської ради як юридичної особи є обов’язковою.

18.01.2013

Аналіз законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» не дає підстав вважати необхідним видання розпорядження при прийнятті на службу та звільнення заступника міського голови у той чи інший спосіб. Відповідні дії повинні здійснюватися лише на підставі рішення міської ради.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» прямо не визначає обсягу повноважень міського голови з питань служби в органах місцевого самоврядування.Стосовно вирішення кадрових питань частиною четвертою статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, міський голова:

  • вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради;
  • вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради;
  • здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету.

Призначення заступників міського голови Закон пов’язує із затвердження складу виконавчого комітету та внесення змін до його складу, яке здійснюється за пропозицією міського голови (пункт 6 частини четвертої статті 42, частини друга-третя статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Повноваження із прийняття на службу конкретизовано у Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування», який у статті 10 передбачає різні способи прийняття на службу в органи місцевого самоврядування (за рішенням територіальної громади, за рішенням ради, за розпорядженням міського голови). На посади заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, особи приймаються шляхом затвердження відповідною радою. Тобто лише рішення ради може бути підставою для виникнення відповідних правовідносин. З огляду на те, що переглянути (внести зміни, скасувати, визнати таким, що втратило чинність) рішення може лише той орган, який прийняв відповідне рішення (його правонаступник, а у окремих випадках суд), то звільнення заступника міського голови повинно проводитися також за рішенням ради.

Міський голова може видавати розпорядження у межах своїх повноважень (пункт 20 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») або у разі відповідного доручення міської ради. Однак, як було зазначено вище, з законах відсутня пряма вказівка на відповідні повноваження міського голови.

25.01.2013

На момент вчинення депутатом ради вказаного правопорушення (01.04.2012) Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» не передбачав такої підстави дострокового припинення повноважень. Відповідні зміни набули чинності лише 13.06.2012. Крім того депутати місцевих рад не підпадають під жодну категорію, зазначену у статті 22 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», оскільки вони не займають посад у міських радах (крім секретарів рад) і їх не можна звільнити.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. З огляду на вказане вважаємо, що у даній ситуації повноваження депутатів ради достроково не припиняються.

31.01.2013

Положеннями пункту 11 частини першої статті 26 Закону до виключної компетенції міських рад віднесено повноваження щодо заслуховування звітів постійних комісій, посадових осіб, яких вона призначає або затверджує. Частиною чотирнадцятою статті 47 Закону передбачено, що постійні комісії є підзвітними раді та відповідальними перед нею.

Вказане свідчить, що Законом передбачено лише звіти постійних комісій і не передбачено звітів їх голів. З огляду на те, що голови постійних комісій не є посадовими особами на них не можна поширити положення про звіти посадових осіб, яких призначає або затверджує міська рада.

Законом не визначено умов подання вказаних звітів, у тому числі й у випадку ліквідації постійної комісії ради. На нашу думку це питання мусить визначатися регламентом ради та положенням про постійні комісії, що затверджується радою (частина чотирнадцята статті 46, частина п’ятнадцята статті 47 Закону). Однак чинними Регламентом Бердянської міської ради та Положенням про постійні комісії Бердянської міської ради це питання не врегульовано.

З огляду на вище викладене вважаємо, що у даній ситуації звіт постійної комісії, що планується ліквідувати, можливий лише у разі його ініціювання міською радою або прийняттям міською радою відповідної пропозиції відповідної постійної комісії або окремих депутатів міської ради.

31.01.2013

Відповідно до статті 1, частини першої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Частина друга статті 2, частина перша статті 172 Цивільного кодексу України також відносять територіальні громади до учасників цивільних відносин, а органи місцевого самоврядування до органів, через які діють територіальні громади у цивільних відносинах.

Відповідно до частини першої статті 2, частини п’ятої статті 16, частини п’ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Основним повноваження виконавчих органів ради щодо майна комунальної власності є управління ним в межах, визначених радою (підпункт 1 пункту «а» частини першої статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Тому будь-які правовідносини щодо отримання майна у комунальну власність потрібно здійснювати за наявності згоди міської ради від імені територіальної громади міста. Така згода може надаватися шляхом прийняття рішення як індивідуального так і нормативно характеру в залежності від особливостей правовідносин. Дії з безпосереднього отримання майна можуть здійснювати як міська рада так і за її дорученням виконавчі органи ради, бюджетні установи, комунальні підприємства у порядку визначеному міською радою.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» встановлено заборону для органів місцевого самоврядування одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України. Як вже зазначалося відповідно до закону одержувачем майна є територіальна громада. Тому вказану норму не буде порушено у разі правильного формулювання особи, яка отримує майно «територіальна громада міста, що діє через міську раду (виконавчий комітет ради, дошкільний навчальний заклад, комунальне підприємство тощо) на підставі рішення міської ради».

Відповідно до частини другої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно:

-        державою;

-        іншими суб'єктами права власності.

Порядок безоплатної передачі об’єктів з державної у комунальну власність визначено Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності». Така передача здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій та за наявності згоди відповідної ради. Передача оформлюється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії з питань передачі об'єктів, яка формується міською радою або за її дорученням виконавчими органами ради.

За загальним правилом безоплатна передача об’єктів з приватної у комунальну власність може здійснюватися шляхом укладення міською радою з фізичними особами та юридичними особами приватного права договорів дарування та пожертви на користь територіальних громад будь-якого майна у порядку передбаченому статтями 717-730 Цивільного кодексу України. Віднесення територіальної громади до сторони у договорі дарування передбачено частиною першою статті 720 Цивільного кодексу України, статтею 131 Земельного кодексу України. Відповідно до статті 719 Цивільного кодексу України:

-        договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;

-        договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі;

-        договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (валютні цінності - валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах, банківські метали (стаття 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Подібним за наслідками до договору дарування, пожертви є також тристоронні договори підряду, надання послуг за якими територіальна громада є третьою стороною у зобов'язанні (стаття 511 Цивільного кодексу України).

Укладення договору дарування, пожертви у письмовій формі допускається не тільки у вигляді одного документа (договору підписаного сторонами), а й шляхом обміну кількома документами (лист, рішення ради тощо) якщо в них визначено обов’язкові умови договору (частина перша статті 207 Цивільного кодексу України). При формулюванні змісту зобов’язання використання термінів «дарунок», «дарування», «пожертва» не є обов’язковим, достатньо вказівки, що фізична, юридична особа передає або зобов'язується передати в майбутньому територіальній громаді безоплатно майно у власність з можливим визначенням мети використання такого майна.

Разом з тим законами передбачено правове регулювання окремих випадків безоплатної передачі майна у комунальну власність, а саме:

1)      одержання посадовими особами місцевого самоврядування, посадовими особами юридичних осіб публічного права подарунків відповідно територіальній громаді, комунальним установам чи організаціям у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України постановою від 16.11.2011 № 1195 (частина третя статті 8 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»);

2)      одержання земельних ділянок за нотаріально посвідченими угодами у випадку добровільної відмови від права власності земельною ділянкою (стаття 132, частини перша, друга статті 142 Земельного кодексу України);

3)      безоплатна передача об’єктів соціальної інфраструктури (стаття 4-1 та інші Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»);

4)      здійснення фізичними, юридичними особами на добровільних засадах внесків на фінансування заходів з благоустрою території населеного пункту (абзац сьомий частини четвертої статті 36, стаття 37 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

При вирішенні міською радою питання про уповноваження виконавчого органу ради, бюджетної установи, комунального підприємства на безоплатне отримання майна у комунальну власність варто враховувати особливості оподаткування таких операцій.

12.02.2013

Відповідно до абзацу восьмого частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» члени сім'ї – це особи, які перебувають у шлюбі, їхні діти, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України). Однак відповідно до частини першої статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Тобто повнолітні діти, які не живуть з батьками, не є членами їх сім’ї.

Інші особи теж можуть бути членами сім’ї, якщо вони спільно проживають з певними особами, пов'язані з ними спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до статей 3, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - адміністративно-територіальна  одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.  Громадянин   України,   а   також   іноземець  чи  особа  без громадянства,  які  постійно  або  тимчасово проживають в Україні, зобов’язані  протягом  десяти  днів після прибуття до нового місця проживання   зареєструвати   місце  проживання. Отже з точки зору Закону проживання поза зареєстрованим місцем є правопорушенням, крім встановлених винятків.

Разом з тим для визначення фізичної особи членом сім’ї потрібне встановлення факту її проживання у відповідній сім’ї, а не наявність реєстрації. На нашу думку за наявності однозначних доказів проживання фізичної особи поза зареєстрованим місцем проживання для даної ситуації її можна не вважати членом сім’ї, крім подружжя, їх малолітніх та неповнолітніх дітей тощо. Але кожного разу при перевірці даних декларації вказане потрібно буде доводити.

11.03.2013

Декларація, яка передбачена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», подається лише за місцем роботи (частина перша статті 12 вказаного Закону). Разом з тим подання до податкових органів іншого виду декларації – податкової декларації може мати місце.

Положення статті 13 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» про обов’язковість щорічного подання посадовими особами місцевого самоврядування декларацій про майновий стан і доходи (податкових декларацій) органу державної податкової служби втратило чинність відповідно до Закону України № 4661-VI від 24.04.2012. На сьогодні це питання визначається лише Податковим кодексом України. Відповідно до пунктів 179.1-179.2 статті 179 Податкового кодексу України платник податку на доходи фізичних осіб зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію). Обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи:

  • від податкових агентів, які згідно з цим розділом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу;
  • виключно від одного податкового агента незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;
  • від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу;
  • у вигляді об'єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3 статті 174 Податкового кодексу України;
  • зазначені у пунктах 167.2 - 167.4 статті 167 Податкового кодексу України, крім випадків, коли декларування таких доходів прямо передбачено відповідними нормами цього розділу;
  • зазначені у підпункті "є" пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України від двох і більше податкових агентів, і при цьому загальна річна сума оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) такими податковими агентами не перевищує ста двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Тобто на сьогодні у значній кількості випадків Податковий кодекс України допускає неподання податкових декларацій посадовими особами місцевого самоврядування.

11.03.2013

 

         Правові підстави виплати посадовим особам місцевого самоврядування надбавки за вислугу років встановлено частиною третьою статті 21, статтею 22, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», частиною п’ятою статті 33 Закону України «Про державну службу», підпунктом 4 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 «Про порядок обчислення стажу державної служби».

         Вказані законодавчі акти передбачають, що надбавка за вислугу років виплачується посадовим особам місцевого самоврядування щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу служби в органах місцевого самоврядування у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. До стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби. Особливістю надбавки за вислугу років є те, що вона встановлюється законом. Її отримання є правом посадової особи місцевого самоврядування і у її виплаті не може бути відмовлено. Законодавством не передбачено необхідності видання ні рішень міської ради, ні розпоряджень міського голови для даної надбавки.

         У свою чергу для надбавок за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи, доплат за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників прямо передбачено, що їх встановлення здійснюється для всіх працівників (крім міського голови та його заступників) розпорядженням міського голови, для міського голови та його заступників рішенням міської ради (підпункти «в», «г» підпункту 1пункту 2, абзац другий пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268).

         Для початку виплати надбавки за вислугу років або зміни її розміру необхідний факт набуття посадовою особою місцевого самоврядування достатнього стажу служби. Виплата вказаної надбавки розпочинається з дня виникнення права на неї або права на її підвищення (пункт 3 постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283). На практиці факт набуття необхідного стажу може посвідчуватися довідкою кадрової служби, розпорядженням міського голови або відповідним рішенням ради. У разі видання розпорядження міського голови або прийняття рішення ради з вказаного питання їх формулювання повинні передбачати початок виплати надбавки за вислугу років, а не її встановлення. Разом з тим зазначений факт може взагалі не посвідчуватися окремо виданим документом якщо відповідна інформація є доступною для відповідних працівників у інший спосіб і не викликає сумнівів (копія трудової книжки, дані електронної бази даних органу місцевого самоврядування тощо).

09.04.2013

Відповідно до абзацу другого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» преміювання сільських, селищних і міських голів, їх заступників, здійснюється у порядку та розмірі, установлених вказаною постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці. Рішення про зазначені виплати приймається відповідною радою.

Періодичність видання міською радою такого рішення законодавством не встановлено. На нашу думку відповідні рішення можуть прийматися радою з будь-якою прийнятною для неї періодичністю (на строк повноважень, на рік, на півроку, на квартал, на місяць тощо). У самому рішенні ради повинно бути передбачено періодичність нарахування та виплати премій (щомісячно, з нагоди певних подій тощо) та їх розмір. Таке рішення буде нормативно-правовим актом і застосовуватиметься багаторазово. Рада протягом дії рішення, виданого на тривалий період, може вносити в нього зміни у разі необхідності.

Іншим або додатковим варіантом вирішення питання є прийняття не окремого рішення, а включення положень про преміювання міського голови та його заступників до положення про преміювання працівників апарату ради та виконавчого комітету, якщо воно затверджується радою (абзац другий підпункту 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268).

Преміювання секретаря ради здійснюється на підставі розпорядження міського голови, виданого відповідно до положення про преміювання (підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268). Винятком з вказаного правила є ситуація коли секретар ради виконує повноваження міського голови у разі дострокового припинення повноважень останнього. У вказаному випадку секретар ради за правовим статусом прирівнюється до міського голови і його преміювання здійснюється на підставі рішення ради як це передбачено для міського голови.

24.04.2013

З огляду на положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» та постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», раніше виготовлена землевпорядна документація та визначені на її підставі кадастрові номери до 1 січня 2013 року мали бути приведені у відповідність до вимог вищевказаних правових актів. Тобто документація із землеустрою має бути виготовлена наново, а кадастровий номер присвоєний у порядку, який набув чинності з 01.01.2013. Таким чином, на сьогодні громадяни зможуть набути право власності на земельні ділянки лише за умови приведення раніше розробленої документації у відповідність до чинного законодавства.

Щоб укласти та зареєструвати договір оренди земельної ділянки комунальної власності, відповідна  місцева рада має спочатку зареєструвати своє право власності на таку ділянку, і тільки після цього у фізичних та юридичних осіб з’явиться можливість зареєструвати право оренди на земельну ділянку.

В той же час повідомляємо, що Верховна Рада України законопроект, що передбачають зміну чинного порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки комунальної власності № 2303-2 від 27.02.2013. На цей час Закон № 158-VII  від 02.04.2013 перебуває на підписі у Президента України. Вказаним Законом передбачається найбільш повне врегулювання існуючих проблем, в т.ч.:

- звільнення органів місцевого самоврядування від плати за державну реєстрацію прав комунальної власності на земельні ділянки та від інших пов’язаних з цим платежів;

- суміщення в часі (проведення в один день) реєстрації права комунальної власності та похідного права;

- дотриманняконституційного принципу незворотності дії закону в часі щодо документацій із землеустрою, розроблених відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року.

30.05.2013